
Їжу роздають просто на вулиці. Водянисту вівсянку наливають у простягнені тремтячими руками старих людей целофанові пакети та літрові банки. Деякі відразу просять добавки. Їм не відмовляють. Бідони з кашею спустошують через двадцять хвилин. Хліб просять чорний.
«Білий дуже смачний, але в батоні — скоринка, а зубів немає. Зріжеш — і їсти нема чого», — тихо пояснює Наталя Андріївна. Вона приходить сюди щовівторка. Хтось зі знайомих розповів, що шанувальники Кришни раз на тиждень приїжджають мікроавтобусом і підгодовують самотніх старих людей кашею, хлібом і компотом. При цьому ні тобі релігійних проповідей, ні кришнаїтської літератури на додачу: «В мене епілепсія — ліки дорогі. На продукти грошей немає. А цієї каші на тиждень вистачає. Їм потрошку. Часом супи готую».
Кореспонденти «Голосу України» спостерігали за мовчазною чергою людей в очікуванні благодійного пайка крізь завісу сліз. Повірте, спокійно дивитися на це просто неможливо... В очах цих стареньких стільки мудрості й стільки болю, а ще якоїсь нелюдської смиренності.